Не губляться в рифах полиць.
Мільярди сторінок для них – ніби зорі
Були мореходцями колись.
Хоч море оце з кожним роком міліє,
Не їхня у цьому вина:
Живе поруч з ними і Грінова мрія,
Надією світить вона.
Ще й досі тремтить бідна Герда ночами,
А з нею дівчата тремтять.
Бо холод – не тітка, й книжковії чари
Краде не безадресна тать.
Уже Стівенсон, і Мелвілл, й Сабатіні
Живуть потихеньку від нас,
А Світ і Мюссе – промайнули, мов тіні,
І вогник Колумба погас.
Не дайте згоріть ані думці, ні слову
(Хоч мало надії й цьому),
Читач невблаганний прийде іще знову,
Тож лоцманом будьте йому.
І як би вас доля не била з роками,
Бюджет не з’їдав до кісток,
Своїми знаннями, очима й руками
Кладіть же до книги місток.
Хай вітер надме вам вітрила словами,
Їй-Богу, ви гідні цього,
Тож будьте щасливі, бо поруч із вами
Шевченко, Шекспір і Гюго.
